Рівень розвитку продуктивних сил суспільства, здатність виробляти матеріальні блага і створювати оптимальніші умови для життя визначаються рівнем виробництва і споживання енергії. З кожним роком зростає кількість спожитої енергії як у всьому світі так і в Україні.

Разом з тим зростання масштабів споживання енергії призводить до виснаження природних ресурсів, погіршення екологічної картини. Саме тому енергію потрібно зберігати.

Проблема енергозбереження визначає ставлення сучасної людини до природи, до цінностей людства. Головним засобом досягнення цілей та виконання завдань Енергетичної стратегії України виступає формування необхідного економічного та соціального середовища, сприятливої громадської думки.

Під поняттям “енергозбереження” розуміють діяльність

(організаційну, наукову, практичну, інформаційну), що спрямована на раціональне використання та економне витрачання первинної та перетвореної енергії і природних енергетичних ресурсів в національному господарстві і яка реалізується з використанням технічних, економічних та правових методів (Закон України “Про енергозбереження”

№74/94-ВР від 01.07.1994 р.

На сьогодні питання енергозбереження є дуже актуальним, і освіта у сфері енергозбереження виступає одним з пріоритетних напрямків її розв’язання. Все це вказує на необхідності проведення спеціальних досліджень, у тому числі у предметній галузі теорії і методики навчання природничих наук у школі.

Проблемі екологічної освіти і вихованню учнів у процесі навчання присвячені праці вчених: А.М. Захлєбного [3], І.Д. Звєрєва [4],

А.П. Риженкова [5], Е.А. Турдикулова [6], В.Д. Шарко [7] та ін.

З вивченням різних аспектів проблеми формування в учнів екологічної

компетентності пов’язані праці О.О. Колонькової, О.Л. Пруцакової, Н.А. Пустоцвіт, Л.Д. Руденко (як приклад вкажемо на спільну роботу [8] цих дослідників), І.Т. Суравегіної [9], С.В. Шмалєй [10] та ін.

Енергнозберігаючі технології здатні звести до мінімуму непотрібні втрати енергії, що сьогодні є одним з пріоритетних напрямків не тільки на державному рівні, а й на рівні кожної окремо взятої родини. Це пов'язано з дефіцитом основних енергоресурсів, зростаючої вартістю їх видобутку, а також з глобальними екологічними проблемами.

Попри безсумнівну важливість проблеми розвитку освіти у сфері енергозбереження, на даний час практично відсутні її систематичні комплексні дослідження. З’являються лише окремі частинні методики, як правило, прикладного значення (наприклад, методичні розробки уроків, позаурочних заходів).

Енергозбереження - дуже важливе завдання по збереженню природних ресурсів.

Привчатися економити енергію потрібно змалку. Звичка кожного з нас економити енергію, якнайменше витрачати її для виконання будь-якої роботи — запорука того, що наша країна буде створювати економічні, екологічно чисті машини і пристрої. Це сприятиме не тільки економії коштів, а й забезпеченню найкращих умов життя громадян.

Умовно, сучасні енергозберігаючі технології можна поділити на кілька видів, залежно від сфер вживання:

- Енергозберігаючі технології на виробництві;

- Енергозберігаючі технології на транспорті;

- Енергозберігаючі технології індивідуального споживання;

- Енергозберігаючі технології загального споживання.

Основні напрями і способи енергозбереження:

- Економія електричної енергії (освітлення, електропривод, електрообігрів та електроплити, холодильні установки та кондиціонери, споживання побутових і промислових пристроїв, зниження втрат в електромережі);

- Економія тепла (зниження тепловтрат, підвищення ефективності систем теплопостачання);

- Економія води (водозабір, споживання у побуті та на виробництві, зниження втрат і підвищення ефективності систем водопостачання);

- Економія газу (споживання в побуті та на виробництві, зниження втрат і підвищення ефективності систем газопостачання);

- Економія палива (зниження споживання в двигунах внутрішнього згоряння, альтернативні види та гібридні системи, зниження втрат і підвищення ефективності виробництва електричної та теплової енергії).

Впровадження енергозберігаючих технологій в господарську діяльність як підприємств, так і приватних осіб на побутовому рівні, є одним з важливих кроків у вирішенні багатьох екологічних проблем - зміни клімату, забруднення атмосфери, виснаження копалин ресурсів та інші. І тому вже в школах необхідно до дітей доносити дане питання.

Методи роботи з дітьми по енергозбереженню

1. Предметні тижні (фізики, хімії, біології, географії, екології)

Види роботи:

• Розгадування ребусів, кросвордів,
• Тематичні лінійки,
• Конференції «Альтернативні способи одержання електроенергії»..,
• Перегляд відеороликів, фільмів з обговоренням,
• Інтелектуальні ігри із залученням учнів 5 – 6 класів
• Виставки малюнків на екологічну тематику;
• Виставки поробок з відходів,
• Виготовлення дитячих листівок «Бережіть електроенергію»,
• Проведення бесід про збереження тепла у навчальних приміщеннях «Збережи тепло»,

2. Дні відкритих дверей для батьків

• Акція для дорослих «Корисні поради для дорослих щодо раціонального використання енергії в побуті»,
• Рейд велосипедистів «Опале листя – користь чи шкода?»

3. Участь в екологічних конкурсах.

• Всеукраїнський екологічний конкурс «Енергія і середовище». (Розкривається питання парникового ефекту» (роботи учня 7 класу «Опале листя – користь чи шкода?», «Опале листя підсилює парниковий ефект»);
• Обласний конкурс «Енергія»;
• Обласний форум Юних шанувальників фізики і астрономії;
• Конкурси : «Колосок», «Ман – Юніор – Астроном», «Ман – Юніор – Технік».

4. Загальношкільні виховні заходи. Використання матеріалів Всеукраїнського екологічного конкурсу «Енергія і середовище». Конспекти учителя фізики Школьної Р.М. «Екологічні проблеми використання теплових двигунів», «Плането Земля, ти в мене єдина!»).

Використання екологічного матеріалу на уроках. Розділ «Планета Земля як середовище життя організмів» (проект «Жива і нежива природа навколо нас»). Розділ «Людина на планеті Земля» (Тема уроку «Дослідження екологічних проблем своєї місцевості», «Екологічні проблеми та їх розв’язування», «Зміни в природі, що виникають унаслідок природних чинників і діяльності людини»); проек на тему «Смітити не можна – перобляти (про «друге життя» побутових речей)».

Висновки.

1. У світлі реалізації Енергетичної стратегії України та враховуючи сучасні тенденції модернізації освіти, навчальний процес в системі середньої освіти має відігравати першорядну роль щодо формування у молоді компетентності у сфері енергозбереження.

2. Основними напрямками розвитку освіти у сфері енергозбереження при вивченні природничих наук є: навчання на уроках, позаурочна діяльність, навчально-методична робота, фахова підготовка вчителів з фізичних основ енергозбереження та система керування заходами з енергозбереження. Виділені напрямки мають виступити основою для розроблення методичної системи формування в учнів компетентності у сфері енергозбереження.

Література

1. ПРІОРИТЕТНІ НАПРЯМКИ РОЗВИТКУ ОСВІТИ У СФЕРІ

ЕНЕРГОЗБЕРЕЖЕННЯ ПРИ НАВЧАННІ ФІЗИКИ. Андрєєв Андрій Миколайович – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри фізики та методики її викладання Запорізького національного університету.

2. Закон України «Про енергозбереження»

БІБЛІОГРАФІЯ

1. Стратегія енергозбереження в Україні: Аналітично-довідкові матеріали в 2-х томах:

Механізми реалізації політики енергозбереження / [за ред. Жовтянського В.А., Кулика М.М.,

Стогнія Б.С.]. – К.: Академперіодика, 2006. – Т.2. – 600 с.

2. Стратегія енергозбереження в Україні: Аналітично-довідкові матеріали в 2-х томах:

Загальні засади енергозбереження / [за ред. Жовтянського В.А., Кулика М.М., Стогнія Б.С.]. – К.:

Академперіодика, 2006. – Т.1. – 510 с.

3. Захлебный А.Н. Школа и проблемы охраны природы / А.Н. Захлебный. – М.:

Педагогика, 1981. – 184 с.

4. Зверев И.Д. Экологическое образование в школе / И.Д. Зверев. – М.: Московский центр

межнационального и сравнительного образования, 1994. – 32 с.

5. Рыженков А.П. Человек. Окружающая среда: прил. к учеб. физики для 9 кл. /

А.П. Рыженков. – М.: Просвещение, 2001. – 94 с.

6. Турдикулов Э.А. Экологическое образование и воспитание учащихся в процессе

обучения физике: Кн. для учителя / Эшбай Атакулович Турдикулов. – М.: Просвещение, 1988. –

126 с.